Кубок тепер наш!

Давно я не писал у блозі. Зацікавленість нікуди не поділась, мені подобається писати про спорт, але останнім часом не було нагоди. Частково через навчання – диплом, його захист і все таке. Але це все позаду, диплом захищено, «добре». Отже можна написати, тим більш є привід – Таврія вперше за свою історію завоювала Кубок України!

Сімферопольський клуб організував безкоштовний виїзд для всіх своїх вболівальників. Бажаючих знайшлося десь біля двох тисяч осіб (серед тих, що записалися був і я), це склало два спеціальні потяги, які й вирушили рано-вранці з кримської столиці до столиці першої.

Проте я з друзями поїхав раніше, бо хотілося більше роздивитись красу Харкова. У цьому місті вже доводилось бувати, але тоді, на початку квітня, воно здалося мені якимось непривітним, дещо похмурим та сірим. Але середина травня – інша справа!

Приїхавши о третій ночі та дочекавшись ранку, стало зрозуміло, що на всіх містян та гостей очікує чудовий день! Вже о десятій ранку постійно зустрічалися фани Таврії, вони вітали один одного, бажали перемоги своїй команді і собі як її вболівальникам. Дуже приємно зустріти того, кого навіть не дуже добре знаєш, у іншому місті!

Вирішивши трохи перекусити (ну й випити трохи горілочки, звичайно) у парку, ми побачили головного тренера донецького Металурга Ніколая Костова і деяких футболістів, зокрема, Владіміра Дішлєнковіча та Джордже Лазіча (якого я назвав Данко Лазічем, прошу вибачення).

Сфотографувавшись із ними та побажавши успіху (без іронії), ми зустрілися, як і домовлялися напередодні, з гарною дівчиною, що мешкає у Харкові і цим пишається. Вона провела гарну імпровізовану екскурсію цим чудовим містом, яка не залишила байдужим нікого (дякую, Свєтік).


Нагулявшись досхочу, вирушили до готелю Мир, де, як нам стало відомо після минулого візиту Таврії до Харкова, мешкають гравці, тренери та інші працівники клубу, щоб побажати їм успіху. Але нас спіткала невдача – ми запізнилися. Прийшли тоді, коли вже Сергій Пучков сідав у автобус.

Далі найцікавіше – допивши горілку, вирушили на стадіон, де на нас чекав один з найвідповідальніших матчів клубу, на гербі якого зображений грифон! Атмосфера була дуже гарна, організація теж сподобалася, все відбувалось швидко, і десь за десять хвилин після виходу з метро вболівальники потрапляли на сектори.

У той час, коли над стадіоном лунали слова державного гімну, наші фани підпалили файєри, підсвітивши ними банери! Це було не дуже правильно, якщо дивитись зі сторони законів і правил, проте неймовірно красиво!А коли диктор ще оголошував состави команд, намагаючись перекричати підтримку обох команд, сімферопольці забили перший м’яч – Ковпак скористався вайлуватістю захисників і зробив простріл на Фещука. Максим випередив решту захисників і заштовхав круглого у ворота!

У першому таймі вагомою була перевага Таврії, але й Металург мав нагоди, і, якби не впевнена гра Максима Старцева, навряд чи ворота залишилися б сухими.

А за п’ять хвилин до перерви Олександр Ковпак заробив і реалізував пенальті! 2:0, і багатьом здалося, що Кубок вже нікуди не подінеться.


Іншої думки був Ніколай Костов, і цю думку тренер передав своїм футболістам. Бо після перерви Генріх Мхітарян сквитав один м’яч – ударом з розвороту метрів з 10-ти він поразив дальній кут воріт. Таврія була у нокдауні після цього, і Металург мав купу нагод покарати кримчан, але зміг зробити це лише одного разу – на 75-ій хвилині ударом з-за меж штрафного майданчика після невеликого сольного проходу відзначився Маріо Сержіо.

У ці хвилини здавалося, що трофей буквально виривається з обійм Таврії. А коли був видалений Джурічіч (сталося це на 94-ій хвилині, вже в доданий час), здалося, що кримчанам буде дуже важко дотягнути навіть до серії пенальті.

Проте не дарма Лакі Ідахор подовжив контракт ще на півтори роки – вийшовши на заміну, Лакі значно пожвавив гру в атаці, а на 96-ій хвилині, вистрибнувши вище за всіх, влучним ударом головою відправив шкіряну кулю у дальній кут воріт! Після цього трибуна, на якій знаходилися наші вболівальники, не замовкла ні на мить! А от арбітр вирішив, що одного вилучення для Таврії замало, і запалив червоне світло перед обличчям Марковіча.

Але це вже ні на що не вплинуло – кримський клуб тріумфував! Далі була загальна радість, метання футболок та бутс на трибуну відданих фанів, нагородження, шампанське, салют… Загалом, те, що буває завжди. Але для нас, фанів-тріумфаторів, це було не як завжди, зовсім не як завжди! Тому що грала улюблена команда, і не просто грала, а грала й перемагала!


Після виходу зі стадіону, здолавши чисельний кордон не дуже привітних осіб у синій та камуфляжній формах, знову поїхали до готелю, чекати на команду! Вже збиралися було йти, бо до потягу залишалося щось біля півгодини, аж тут з’явилися вони! Переможці, володарі Кубку України 2009/10 року!